Колодязь для свердловини — фотозвіт від користувача

507

Якщо живеш в сільській місцевості, то вода — це одна з найголовніших складових нашого благополучного життєзабезпечення. Хоча це справедливо для будь-якого місця, де живе людина. Навіть у турпоході вода – це життєво важлива штука. Нікуди без неї – все життя на воді заснована. Суп зварити, чай заварити, помитися в душі, ванні або в лазні, випрати одяг, вимити підлогу в будинку, вмиватися, голитися, город поливати, худібку поїти – коротше кажучи, кругом вода потрібна і без неї нікуди.

В селі все ж ця важливість більше, ніж для міста, бо витрат води побільше все-таки, ніж у міського обивателя. І ось в одному селі був водопровід — централізований, з глибокою свердловиною (метрів 40 чи що), з великою водонапірною баштою, з товстими залізними трубами до кожної вулиці. У кожної вулиці свій колодязь, де від великої товстої труби до кожного дому йде маленька залізна труба зі своїм краном – щоб можна було воду перекривати, якщо чого трапиться або раптом чого потрібно полагодити в домашньому водопроводі.

І все було добре. І вода завжди була. Нормальна вода начебто, не скаржилися. А чого скаржитися – відкрив кран, вода потекла. І не треба в колодязь з відрами ганяти по кілька разів. Але ось прийшла біда – труби стали іржаві, насоси стали ламатися, вежа проржавіла, народу все більше приєднується до водопроводу… Словом, стали часті перебої з водою траплятися. У літній сезон це чиста катастрофа.

Тому багато будинків стали робити собі індивідуальні свердловини, щоб ніяк не залежати від цих несподіваних поломок і аварій на водогоні. Нижче – коротка історія про те, як це було зроблено в одному з будинків.

Бурильники свердловини зробили головна справа – пробурили свердловину до потрібного водоносного горизонту (десь 25 метрів глибиною), встановили обсадну трубу, щоб свердловина не обсипалася, і встановили глибинний насос продуктивністю 3 кубометри на годину. Велика радість у домі: включив насос в розетку – вода йде.

Але якось не дуже зручно кожен раз вставляти вилку в розетку… Тому довелося трохи облагородити і автоматизувати цю примітивну водорозбірну систему. Першим ділом була викопана яма прямокутна на місці свердловини. Глибиною приблизно 170 см, шириною і довжиною для зручності і рівного рахунку цегли – 4,5 цегли кожна стінка шириною (див. фото 1).

Фото 1. Прямокутна яма

Рівень грунтових вод дуже низький, тому досить було на дно насипати пісок і викласти смужки руберойду – для гідроізоляції цегляних стінок колодязя (див. фото 2).

Попередньо в колодязь були введені дві труби ПНД діаметром 32 мм Довелося відкопати місце старого введення в будинок місцевого водопроводу, тому що це виявився найбільш зручний спосіб включення у водопровідну мережу будинку. Труба просто разрезалась болгаркою і з допомогою прес-фітингів для поліетиленових труб були виведені в колодязь два відрізка труби.

Фото 2. Засипаний пісок, покладені смужки руберойду

Тепер можна викладати стінки колодязя (див. фото 3). Тут начебто все просто. Замішуємо розчин для кладки на відро цементу беремо чотири відра піску (бажано великий кар’єрний брати, на дрібному піску розчин швидко «сідає» — тобто розділяється на рідку та густу частини і його частіше доводиться перемішувати), все це перемішується насухо в кориті і, додаючи воду, розмішуємо до зручної консистенції. Можна додати пару кельмою сухої глини – тоді розчин буде більш пластичним і зручним в роботі.

Далі кельму в одну руку, цегла в іншу – і процес пішов. Цеглинка до цеглинки, не поспішаючи викладаємо стінки колодязя. Особливої рівності не потрібно, але потрібно намагатися робити акуратно.

Фото 3. Викладення стін колодязя

Так як зими в селі іноді бувають і малосніжні, то на всякий випадок стінки колодязя з зовнішніх сторін було вирішено утеплити з допомогою звичайного будівельного пінопласту товщиною 40 мм

Фото 4. Стінки колодязя утеплюються пінопластом

Фото 5. Процес утеплення стін колодязя

Після того як стінки колодязя викладені, можна обрізати обсадну трубу на рівні трохи вище дна колодязя приблизно на 15-20 см. З цегли в кілька рядів викласти оголовок свердловини (див. фото 6 і 7).

Фото 6. Оголовок свердловини

Фото 7. Те ж, але з іншого ракурсу

Після цього можна залити верхню плиту колодязя з встановленим люком (див. фото 8).

Для цього потрібно зробити опалубку. На вертикальних підпорах з брусків збирається дерев’яний щит, у ньому вирізується отвір під люк, встановлюється сам люк, укладається арматура (або залізні труби, куточки – що знайдеться під рукою) і укладається всі розчином. Через 15-20 днів опалубку можна прибирати і витягувати по частинах через люк.

Фото 8. Верхня плита колодязя з встановленим люком

Тепер трохи про автоматизації процесу включення насоса. Я противник відцентрових насосів та зроблених на їх основі насосних станцій, тому як багато разів вони доводили свою погану працездатність. Механічні реле тиску теж викликали багато сумнівів – занадто часто виходили з ладу з різних причин.

Тому було вирішено застосувати електронне реле тиску. Дуже зручна штука і вимагає мінімум налаштувань. Встановлюється на трубу, що виходить від насоса. Включає насос налаштованому мінімального порогу тиску і відключає по досягненні максимального порогу тиску у водопровідній системі. Ці параметри виставляються простими налаштуваннями.

Далі через трійник латунний був встановлений гідроакумулятор ємністю 50 л (див. фото 9). Теж потрібна штука – хто б не говорив, що він не потрібен, якщо ставиться електронне реле. Гідроакумулятор зменшує перепади тиску у водопровідній системі за рахунок гумової груші, накачаної повітрям. Крім того, він створює деякий запас води в системі – якщо вам потрібно просто набрати чайник води або почистити зуби, то насос не буде для цього включатися, а використовується запас води з цього бака. Чим менше частота включень – тим краще.

Фото 9. Гідроакумулятор на 50 літрів

Всі з’єднання були зроблені за допомогою труби ПНД діаметром 32 мм та прес-фітингів. З допомогою двох вентильних кранів і трійника труба від свердловини врізається в водопровідну систему будинку. Таким чином, можна користуватися двома джерелами води, перекриваючи той чи інший кран (див. фото 10).

Оголовник свердловини поміняли, звичайно ж – замість тимчасової фанерки був встановлений нормальний герметичний оголовник заводського виготовлення. Його завдання – герметично закрити обсадну трубу, щоб всередину свердловини у разі чого не потрапила ґрунтова вода. Ну і, крім того, він хороший тим, що зручно кріпити трос від насоса і трубу від насоса.

Фото 10. З допомогою двох вентильних кранів і трійника труба від свердловини врізається в водопровідну систему будинку

Бажано встановити додатковий відвід і відразу приєднати до нього шланг – метра два-три (див. фото 11). Це потрібно для можливої «промивання» або «прокачування» свердловини, тому що під час цього процесу з свердловини викачується дуже багато води протягом тривалого часу і бажано, щоб ця вода йшла в обхід фільтрів домашнього водопроводу.

Згодом з двох сторін трійника були встановлені «американки» — роз’ємні гвинтові з’єднання, з допомогою яких можна легко зняти або електронне реле тиску, або гідроакумулятор.

Фото 11. Додатковий відвід

Труби кріпляться до стінок колодязя на пластикові кліпси. Досить зручно в цьому місці встановити механічні та проміжні фільтри з прозорою колбою. В даному випадку фільтр вже був встановлений всередині будинку. Крім фільтра, є можливість установки лічильника спожитої води.

Фото 12. Для фіксації труб використовуються пластикові кліпси

Якщо є можливість, то можна ввести електрокабель в колодязь – необхідно встановити розетку для блоку управління насосом і, можливо, освітлення колодязя – дуже зручна штука. Необхідно використовувати вимикачі та світильники вологозахищені, а також розподільні коробки. Якщо є можливість, то необхідно виконати електропостачання насоса окремою лінією в головному розподільному щиті і встановити на цю лінію пристрій захисного відключення.

Фото 13. Освітлення колодязя

Власне, на цьому всі роботи можна вважати завершеними. Необхідно трохи «погратися» з налаштуваннями електронного реле – встановити мінімальний і максимальний пороги тиску для спрацьовування і відключення насоса.

При відкриванні будь-якого крана в будинку насос буде включатися не відразу, хоча вода буде йти – для цього і встановлений гідроакумулятор. У системі є певний «запас» тиску (наприклад, 3 атм.) Після того як тиск знизиться до нижнього порогу, спрацьовує електронне реле, що включає блок управління насосом, який включає сам насос подає воду у систему.

Якщо кран відкритий на невелику величину (набагато меншу, ніж продуктивність насоса), то насос буде періодично включатися і відключатися. Але завдяки гідроакумулятора, кількість цих включень і виключень буде набагато меншим.

При закритті крана насос буде деякий час працювати і продовжить «накачувати» воду в гідроакумулятор і водопровід до максимального порогу спрацьовування електронного реле, після чого реле відключить блок управління і насос.